Вперше кіноповість була опублікована в журналі «Дніпро» в березні 1956 р., окремим виданням вийшла після смерті автора, в 1957 р.

Чи не на кожного, хто її читає, навіває теплотою і радістю. Твір переносить нас знову в дитинство, де все було так просто і складно водночас.

Гадаємо, що навряд чи хто не пам’ятає ці відомі рядки, що закінчують кіноповість:

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.»

Митець усім серцем прагнув жити в Україні, але саме це й не було йому дозволено.

Олександр Довженко міг їздити до України лише у відрядження, а решту часу мусив перебувати в Москві. Багаторічна туга за Батьківщиною вилилася в рядках його надзвичайної кіноповісті «Зачарована Десна», яку письменник створював протягом 1942 – 1956 років.

Перша згадка у «Щоденнику» про задум написання «Зачарованої Десни» датується 5 квітня 1942 року.

«А вчора, пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і доброго було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться! Скільки краси на Десні, на сінокосі і скрізь – усюди, куди тільки не гляне моє душевно око…».

Максим Рильський високо оцінив «Зачаровану Десну» сказав, що ця кіноповість — «задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і її великим і радісним майбутнім»

#відділ_обслуговуванняЦБ_ЦБС #Літературний_календар