Ця збірка оповідань одного автора стала для мене тим самим випадком, коли невеличку книгу короткої прози аж ніяк неможливо прочитати в швидкому темпі.
Сатира, абсурд, трагедія, комедія, гротеск, іронія, постіронія, сарказм, ностальгія за дев’яностими – як багато тут всього! Тому на “еласмотерія” витратила тиждень, і це не тому, що відчувала нудьгу та втрачала фокус. Просто оповідання Романа Голубовського настільки різні за настроєм, змістом, сенсами, що доводилося постійно й постійно переналаштовувати себе.
Тут розказуть про спільноту людей, які постійно падають з верхніх полиць у потязі та бунтують проти цієї закономірності; про дивовижний лик Божої Матері, який з’явився на яблуні в одному із сіл Тернопільщини; про творчі поневіряння одного тривожного письменника; про велике місто, де працюють лише літературні заводи, натомість промисловість лише виборює місце під сонцем тощо. Ось такий абсурдний світ, який нагадує пазл, який зруйнували та намагаються знову скласти, але без відповідної схеми.
Зізнаюся: деякі твори залишилися для мене поза розумінням. Але й трапилися ті (а їх виявилося немало!), які залишили питання “Ну як можна було так влучно подати теми, які болять, та ще й у такому короткому форматі?”.
Яскраві приклади:
- “В’язень” – про одного із військових злочинців, якого прозвали Полковником Лайв. Цей нелюд створив та втілив у реальність концепцію онлайн-транляцій камерами, встановлених на крилатих ракетах, мінометних мінах, корабельних гарматах, танках та інших знаряддях вбивст. Відео були доступні для перегляду в закритих канал соцмереж, а сама ідея ефективно монетизувалась, допомагаючи примножувати фінансування геноциду. Але за все доводиться платити, і жодні “хороші” не допоможуть оминути цього.
- “Вечірка” – про заможних вестернів (меценатів і філантропів), які, аби збагатити свої широкі душі яскравими враженнями, інсценують під час вечірки військове вторгнення із поневоленням цивільних, повітряними тривогами, обстрілами енергетики, примусовою мобілізацією на окупованих територіях. Адже для тих, хто далеко від справжньої війни, всі ці дійства – розвага, цікавий досвід. Можна було би дуже обуритися, адже автор так переконливо показав поведінку сильних (хіба що в фільмах-бойовиках) світу цього. Але обурення немає насправді, бо реальність поза будь-якими книгами виявилася набагато цинічнішою та мерзеннішою.
- Дуже добре запам’яталося оповідання “Венера Мілевська”. Тут висміюється перевзування, за яке, мов за порятунок, після 24 лютого 2022 року вхопилося чимало медійних людей в Україні. Цитата: “І вже не босою ходжу Батьківщиною,Тепер над вишнею видніють цятки, Це козаки, мов хрущі, солов’їні мої”. Заправляємо всю цю красу, так би мовити, жовто-блакитними вбраннями, татуюваннями в вигляді тризуба, найпотужнішою у світі допомогою фронту, відчайдушною боротьбою за українську мову, яку не визнавали для себе до 2022 року, закордонними гастролями, на які доводиться вирушати кількома вантажівками, бо 50 танцюристам призовного віку потрібен транспорт в один кінець. І виходить у нас завдяки цьому чудовому міксу найпатріотичніша зірка – Венера Мілевська. А коли підходиш до фіналу історії, хочеш-не хочеш, згадуєш прислів’я “Дай дурневі товкач, він і вікна поб’є” і…сумуєш за “Територією А”, якій, до речі, присвячене окреме оповідання.
- Серед інших оповідань, які запам’яталися, звісно ж, той самий “еласмотерій” – доісторична істота з масивним рогом. Він, цей звір, живе разом із парою закоханих. Однак із появою чудернацької істоти все змінюється на гірше. Або можливо той еласмотерій просто пролив світло на дещо стале, наповнене розрухою. Впевнена, що читач/читачка побачили своє, як і у кожному оповіданні.
Ця книга точно нікого не залишить байдужим! Дуже вдячна Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система за можливість прочитати “З нами житиме еласмотерій” Романа Голубовського!
Я вважаю, що ця збірка вартує того, щоб її обговорювали в рамках читацьких клубів!