Продовжую знайомитися з канадською літературою.
Маю таку змогу завдяки «Видавництво Анетти Антоненко», яке системно видає сучасних канадських авторів, переважно франкомовних. Поки що мені схоже не те, що це окреме літературне явище. Тим цікавіше.
“Нікольскі” Ніколя Дікнера — дуже дивна книжка. Щоправда, не така дивна, як я люблю. Але й не така, щоб я покинула читати. Дивність тексту не заважає з цікавістю слідкувати за долями героїв. Така от дивна дивина 🙂
Маємо трьох героїв приблизно одного віку, які в один і той самий час приїздять з провінцій до Монреаля й оселяються посусідству.
У кожного своя дивовижна історія життя.
Ноа — нащадок індіанців, все дитинство провів з матір’ю в трейлері, кочуючи Канадою.
Джойс — нащадок піратів, чи принаймні вірить у це. Виросла на узбережжі без матері, найкраще за все вміє розбирати й готувати рибу.
Ще один герой без імені, який веде оповідь від першої особи, але з’являється лише тричі за текст — виріс без батька, як і Ноа, але його мати подорожувала віртуально, збираючи сувеніри з усього світу не виходячи з дому.
Їхні долі якось невловимо перетинаються, вони всі можуть бути родичами, але не мають достатньо інформації про своїх батьків. Вони могли б бути друзями, могли би зустрічатися у спільних знайомих, адже всі оселилися в одному кварталі. Але цього теж не стається. Ці три сфери перетинаються тільки наприкінці, та й то по дотичній, мимохідь.
Життя героїв максимально незвичайне. Таке враження, що автор навмисне вигадував усіляку дивину, щоб нічого звичного й не пробралося на сторінки книги. Водночас він споглядає своїх героїв звіддаля. Стиль оповіді нагадує авторське кіно, де немає певного сюжету, тільки замальовки з повсякдення, ніби глядач проходив повз і вихопив зором якусь картину. Тож тут марно говорити про характери героїв, їхню мотивацію або зростання. Вони просто є, як і все інше.
А всього іншого у книзі дуже багато. Можна сказати навіть, що вона перенасичена фактами, які не мають жодного вжиткового застосування. Насамперед багато географії — карт, назв, морів, островів, пустель і степів. Багато історії, якщо вона не вигадана. Археологія, індіанські племена, пірати, мореплавці, хакери, латиноамериканці, продавці книжок та риби і безліч чого ще. Але дивним чином цей фактаж не обтяжує текст. Можна на нього зважати, а можна й ні. Ще там є загадкова книга без обкладинки, зшита з трьох різних книжок, яка переходить з рук в руки героям. І компас, який показує на острів Нікольскі замість географічної Півночі. Звідси й назва книжки.
І пляшка з-під рому на фото до книги теж не просто так. Пірати п’ють ром, так же? Навіть у 1999 році.
Якби не Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система, то я би навряд за неї взялася колись. А так – дякую, це був цікавий досвід.
Інна Адруг