А ви читали Майка Йогансена? Чи може досі думаєте, що це шведський письменник? 😁
“Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки, прекрасної Альчести до Слобожанської Швайцарії” – це вам не абищо!
Найперше, що треба знати — Йогансен жив на початку 20 століття, його творчість припала на 20-30-ті роки, і вона цілком відповідає тому часу.
Це такий собі футуризм, авангардизм, формалізм та інші “ізми”, що були тоді популярні. Він постійно експериментує й невпинно кепкує з усього на світі, а найперше — з читача.
Коли читала цей роман, уявляла його фільмом Веса Андерсена.
Ось герой іде степом разом зі своїм псом, з’являються якісь краєвиди й люди вдалині, вискакує заєць, герой, що вийшов на полювання, застрелює його, собака приносить здобич. І починається гонитва навпаки, тепер герой є тим, на кого полюють.
А хто полює? Та куркулі, хто ж іще? Але це тільки пролог.
Далі буде доктор Леонардо зі своєю Альчестою, будуть річки й плавні, дивні персонажі з дивними іменами і все виглядає так, ніби відбувається в театральних декораціях.
А тоді в якийсь момент з’являється сам автор і всі герої маліють, перетворюються на маріонеток в його руках і він творить з ними авторське свавілля. Когось кидає в тартарари, когось звідти дістає, когось змушує заговорити, когось замовкнути. А для того, аби настав ранок, доводиться викрутити з неба місяць і зорі. Викруткою. І добити долотом. Коротше, дивніше нема куди.
А ще ж ці прекрасні герої: Дон Хозе Перейра та його пес Родольфо, селянин Черепаха та його кінь Володька, Добрий Древонасадець, студент Перебийніс, легендарна баба, куркулі, робітник Шарабан… Годі шукати в їхніх діях якоїсь логіки чи послідовності, вони ж бо всі — витвір уяви автора.
А от що виглядає справжнім, то це краєвиди. Описам природи приділено дуже багато місця й усі вони поетичні й майстерні.
Ця Слобожанська Швайцарія — місцина на Харківщині, де з’єднуються дві річки, справжня і справді дуже красива. Можливо навіть, роман написаний задля того, аби розповісти про цю місцину, а всі герої й події — просто бешкетування автора.
Говорити про книжку можна багато, але найкраще то робити з тими, хто її прочитав. Інакше як посміятися з коня Володьки чи пса Родольфо? Ну і не можу ж я заспойлерити таку важливу справу як то: чи стала майбутня коханка доктора Леонардо коханкою дійсною. А автор тримає читача в напрузі до останнього.
І ще в тексті багато іронії, філософії, відсилок до сучасників та класиків, несподіваних тем і поворотів. Одним словом, є що обговорити, можна брати на читацькі клуби.
Книжка є в Чернігівській міській комунальній централізованій бібліотечній системі.
Інна Адруг