Українська письменниця, поетеса і драматург Людмила Михайлівна Старицька –Черняхівська  народилася 29 серпня (за новим стилем) 1868 року в Києві у родині Михайла Петровича Старицького, відомого українського письменника, театрального і культурного діяча. Мати – Софія Віталіївна Лисенко, українська громадська діячка, акторка-аматорка.

Дитинство Людмили минуло в середовищі української інтелігенції. Освіту отримала в київській приватній гімназії, де викладав музику її дядько, композитор Микола Лисенко. Для рукописного журналу, який видавали гімназистки, майбутня письменниця написала повість «За Україну» і сатиричні вірші. Після закінчення навчання вийшла заміж за лікаря Олександра Черняхівського, троюрідного брата Михайла Грушевського. Згодом чоловік став видатним лікарем-гістологом, професором Київського університету і членом Президії Української Академії наук.  Навесні 1900 року у подружжя народилася донька Вероніка, яка також стала талановитою поетесою і перекладачкою. 

В юності Людмила товаришувала з Ларисою Косач (Лесею Українкою) та її братом Михайлом. Разом вони заснували літературний гурток «Плеяда». Леся Українка присвятила подрузі вірш «Товаришці на спомин».

Людмила цікавилася історичним минулим. Як співавторка батька, взяла участь у написанні трилогії-епопеї «Богдан Хмельницький», історичних творів “Останні шуліки”, “Червоний диявол”, “Останні орли”, “Розбійник Кармалюк” , “Руїна”, “Молодість Мазепи”.

З-під пера письменниці вийшли драми “Крила”, “Милость Божа”, “Іван Мазепа”, п’єси “Останній сніп”, “Декабристи”, “Червоний півень”, “Тихий вечір”, повість “Діамантовий перстень”. П’єса “Гетьман Дорошенко” з величезним успіхом йшла на дореволюційній сцені. Загалом п’єси письменниці можна було побачити на сценах багатьох театрів, їх включали до репертуару українські та російські трупи.

Людмила Михайлівна написала спогади й нариси про Лесю Українку, Б. Грінченка, І. Франка, М. Коцюбинського, А. Кримського, рецензії на твори М. Рильського, О. Левицького, О. Пчілки, С. Черкасенка, Л. Яновської.

Людмила Старицька-Черняхівська активно займалася громадською роботою. Вона належала до засновників та провідних діячів Товариства українських поступовців, яке керувало національним рухом у Наддніпрянщині. Під час Першої світової війни очолювала відомий український клуб «Родина», у якому діяв шпиталь, де Людмила Михайлівна працювала сестрою милосердя.

Наближаючи початок Української революції, Людмила Старицька-Черняхівська вирушила до Сибіру, щоб організувати там комітети українських переселенців, політичних засланців і військовополонених-галичан. На зворотному шляху відвідала в Москві Михайла Грушевського, якому російська влада заборонила проживання в Україні. Активно долучилася до роботи Української  Центральної  Ради, очоливши педагогічну секцію театрального відділу генерального секретарства освіти.

Людмила Михайлівна особливу увагу приділяла розвиткові нового виду мистецтва, який швидко набирав обертів – кінематографу. Вона організувала кінематографічну секцію при театральному відділі, писала сценарії, займалася зйомками фільмів, перекладала російськомовні титри у дореволюційних кінострічках, адже на той час вміли знімати лише німе кіно.

У січні 1930 року Людмилу Старицьку-Черняхівську з чоловіком заарештували за сфабрикованою справою «Спілки визволення України». Відкритий судовий процес відбувся у Харкові. Подружжя засудили до п’яти років ув’язнення та трьох років поразки у правах. Згодом вироки замінили на умовні. Після звільнення письменницю з чоловіком вислали до міста Сталіно (нині Донецьк). Там вона займалась перекладацькою діяльністю.

Згодом родина повернулася до Києва, де її чекали страшні випробування. У 1938 році заарештували доньку, Вероніку Черняхівську, звинувативши у шпигунській діяльності на користь Німеччини. Батькам повідомили, що її засудили на десять років. Людмила Михайлівна їздила до Сибіру, писала листи до Сталіна та Берії. Проте все було даремно, Вероніку розстріляли 22 вересня 1938 року в Києві. А 22 грудня 1939 року помер чоловік,  Олександр Черняхівський. Після його смерті Людмила Михайлівна залишилася з сестрою Оксаною. 20 липня 1941 року, коли німецькі війська вели бої на підступах до Києва, енкаведисти заарештували жінок, вивезли до Харкова, де висунули звинувачення в націоналістичній діяльності. У товарному вагоні заарештованих вивозили до Казахстану. Людмила Михайлівна померла у дорозі. Її тіло конвоїри викинули з арештантського вагона. Ані дата смерті, ані місце поховання Людмили Старицької-Черняхівської не відомі.

Творчість Людмили Старицької-Черняхівської залишила помітний слід в історії української культури, літератури й театру.

Джерела:

Старицька-Черняхівська Л. Діамантовий перстень: повість / Людмила Черняхвська. – К. : Знання, 2016. – 166 с.

Старицька-Черняхівська Л. Вибрані твори : драматичні твори,  проза,  поезія, мемуари. – К. : Наук. думка, 2000. – 848 с.

***

Романишина Н. Організація аналітичної роботи над недослідженим текстом репресованого автора : на прикладі оповідання Л. Старицької-Черняхівської «Каїн та Авель» / Н. Романишина  // Українська література в загальноосвітній школі. – 2010. – № 6. – С. 13-18.

Осипчук Н. «Серед ворожих обставин батьки виховували нас свідомими українцями» : народжена в родині видатного письменника Людмила Старицька спілкувалася з Косачами, Лисенками, Чубинськими / Наталія Осипчук  // Україна молода. – 2021. – 13 серп. – С. 13.

Коваленко С. «Найгірше пекло – мені Україну бачить в путах» : система особистісно зорієнтованих уроків за творчістю Людмили Старицької-Черняхівської / С. Коваленко  // Українська література в загальноосвітній школі. – 2009. – № 5. – С. 32-38.

Дяченко С. Це був не сон, живе страшне життя Людмили Старицької-Черняхівської  / С. Дяченко  // Українська мова і література в школі. – 2009. – № 1. – С. 52-54.

Агеєва В. Аристократка, феміністка, діячка Центральної Ради: Людмила Старицька-Черняхівська в українському модернізмі й національно-визвольних змаганнях / Віра Агеєва  // Український тиждень. – 2020. – № 6. – С. 50-55.

Людмила Старицька-Черняхівська // Слово і час. – 2018. – № 8. – С. 56-60.

Використано інформацію  з відкритих джерел

Підготувала Наталія Малахова, бібліограф Чернігівської центральної міської бібліотеки ім. М. М. Коцюбинського.