Чесно скажу, я б зазвичай не стала читати книгу з такою дивною назвою, але «книга року ВВС» і дуже різнопланові відгуки мене заінтригували.
Я не пошкодувала ні на секунду. Це сильно, мужньо і дуже чесно. З одного боку: як стендап, тільки не примітивного, а світового рівня авторів, коли ти спочатку ржеш як ненормальний, а потім не можеш без сліз, а через речення знов. Повна емоційна залученість. Кожне слово разюче, має значення, нуль «води», як різкий заточений ніж. Тільки спочатку цим ножем цибулю пошинкують, а потім тобі в серце вструмлять.
Я в захваті, як можна так писати, що ти пласт за пластом згадуєш те, що давно був забув; як якимось чином воно всплива в пам’яті. Відчуваєш ті запахи, розмови, цитати…Не бійтеся її читати, боляче майже не буде, там не тільки чорна, там дуже різнобарвна фарба і залишає світлий слід попри все.
Читала рецензію, де авторці дорікали за неправду і перебільшення. Як однолітка авторки скажу: все правда, якщо не зі мною, то з другом, з подругою, з приятелькою, яка була в одному таборі зі мною. Якщо не відчув сам, то точно чув від сусідки, в школі переказували чи десь. І не суттєво чи Луганськ, чи Чернігів, історичний зріз прозорий і чесний.
Якщо комусь здається неправдивим, це щось на кшталт тих анекдотів: «Коли розповів своєму колезі-зумеру історії з дитинства, думав поржать, а він заплакав і сказав: «Мені шкода, що з тобою це трапилось».))
Книгу традиційно дарую ЦБ ім. М. Коцюбинського, бо люблю, коли багато людей може прочитати примірник.
Як випаде шанс попасти в театр на п’єси авторки, то залюбки піду.
От було б класно, якщо б вона до нас в гості приїхала на презентацію.
Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система