Часто знаходжу в бібліотеці книги, які так і не стали популярними в свій час. Дуже цікавить мене, чому це сталося. Тому беру почитати, щоб ознайомитися та написати відгук.
Збірка новел “12 сезонів жінки” якраз належить до таких книг. Це історії, що пов’язані між собою головними і другорядними дійовими особами, але не хронологією. Кожна новела названа жіночим іменем.
Бо за ним стоїть окреме життя із:
- необхідністю відстоювати власну сексуальну ідентичність та пояснювати різним чоловікам одне й те ж;
- безоднею відрази до власного тіла;
- підлітковим віком, отруєним батьком-тираном;
- незапланованою вагітністю у віці 30+ без надійних стосунків, але під час розквіту професійної реалізації;
- відкритих для позашлюбних зв’язків відносин, у яких все ж не вдалося досягти повної свободи дій;
- зловживанням статусом та насиллям з боку викладача університету;
- втратою коханої людини, яка не відповідала взаємністю;
- легкістю та бажанням брати від емоцій максимум;
- волонтерством під час АТО та протистоянням у родині через колабораціонізм близьких;
- важкою руйнівною залежністю від одруженого чоловіка;
- ретельно спланованою успішною помстою кривднику;
- тяжким розчаруванням у коханому та друзях, з якими випало розділити спогади з Революції Гідності, спостереженням за їхнім “відкатом” до ворожого.
Новели написані доволі простою для сприйняття художньою мовою. Вона сповнена щирістю, інтимністю й чуттєвістю. Читання дарує задоволення, легко фокусує на собі думки та увагу. Тому я провела за цією книгою всього два вечори.
Деякі цитати:
“Невідомість… Невідомість спопеляє зажарені кінчики нервів, викликаючи гострі й болючі напади страху та паніки. Невідомість здатна змусити свідомість намалювати тридцять три версії апокаліпсису і повірити в реальність найстрашніших побоювань. Невідомість отруює світ навколо, тому що важливість майбутнього спадає нанівець. Невідомість виїдає фарби, перетворюючи і без того невеселу рутину на мляву багнюку.”
(“Ліля”)
“Він схилив голову набік, вдихнув солоне морське повітря на повні груди і сказав: “Ось бачиш цю красу, це небо, цю землю, цей світанок. Це ми і захищаємо. Заради цього і гинуть хлопці. Це наше все. Вибач за пакетику, по-іншому не можу. В кожного свої причини. Я просто люблю своє.””
(“(Ст)Ася”)
“Є така фарба — ультрамарин. Одна із найхолодніших у палітрі. Одна з найпрекрасніших. Складна хімічна сполука… Якщо ви спитаєте мене, якого кольору була моя самотність, я б відповіла, що вона була ультрамариновою. І ця фарба в мене завжди закінчувалася швидше за всі інші. Важка, насичена, не потребує жодного додаткового кольору і нетерпляча до будь-якого іншого відтінку. Дуже непроста, її важко чимось перекрити. Майже неможливо.” (“Ганна”)
За можливість прочитати “12 сезонів жінки” Ксенії Фукс вдячна Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система!