Книги, які так і не стали відомими, дуже цікавлять мене. На початку року читала “12 сезонів жінки” Ксенії Фукс, після чого писала відгук.
Під час останніх відвідин Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система, яку безмежно люблю, знайшла “12 сезонів чоловіка” цієї ж авторки, і з великим ентузіазмом взяла читати.
Збірка містить 12 оповідань. Книга пов’язана своїми героями із “жіночою”. На сторінках зустрічаються здебільшого однакові дійові особи. Історії деяких продовжуються, але не мають фіналу. Натомість в інших авторка ставить впевнену крапку. Але все це – не основне. Головною цікавинкою збірки стало щире, не пафосне зображення різноманітних чоловіків:
тих, хто перебуває в неволі хімічних залежностей; батьків, які борються за право підтримувати зв’язок із дітьми після розлучення; тих, хто від народження має жіночі тіла, але не бажає миритися з цим; носіїв виплеканої маскулінної краси, що приховує внутрішню безодню – результат виховання відстороненими батьками; тих, хто поки пізнає це життя, але переконаний, що все вже відкрив для себе та сформував неабияку мудрість; представників ворожого народу, які вимушені доводити всім навколо власну невинуватість; тих, хто переживає клінічну депресію; героїв своєї держави, які, як і всі люди, мають темні сторони особистості.
Загалом книга читається швидко й легко. Письменниці вдалося відмінно зобразити кожний психологічний портрет, не даючи оцінок. Люди просто живуть власні життя, і вони мають як злети, так і падіння. Різноманітні події стають випробуваннями переконаннь, совісті, сили характеру, відданості ідеалам, кохання, дружби.
Ніколи не можна передбачити, чи вдасться вистояти, зберегти себе та свій маленький Всесвіт. Тому замість читацького висновку – цитата (епіграф до новели “Час завжди розставляє всіх по своїх місцях”):
Час все зробить за нас Мене влаштовує його вибірковість В когось закінчиться біль В когось знайдеться совість Чи не знайдеться, так часто буває В пустотах немає глибин Відносність примружує розуміння Вирівнює хиткість новин Час буде тихо стікати По наших новітніх здобутках В когось – то білі птахи В інших – то смерть та смуток У келихах чи колисках Під сонцем чи ліхтарями У храмах чи тихих оселях Час розбереться з нами.