Найвлучніші слова про Івана Миколайчука сказала Ліна Костенко:

Його в обличчя знали вже мільйони.

Екран приносить славу світову.

Вже з перших ролей – Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» і Тараса Шевченка у фільмі «Сон» – Миколайчук став обличчям українського кіно, символом його досягнень, і залишається поки що в цьому сенсі неперевершеним. Значною мірою завдяки акторові фільми ті увійшли до золотого фонду українського кіно.

Народився він 15 червня 1941 року у багатодітній селянській родині в селі Чорториї.

«Там, звідки він родом, людина невіддільна від природи, природа від пісні, праця від мистецтва (великого народного мистецтва). Все взаємопов’язано. Очевидно, це сприйняття світу як єдиного цілого в складному переплетінні різноманітного і допомогло Івану зрозуміти кінематограф як діалектичний взаємозв’язок рівноправних виражальних засобів»

Юрій Іллєнко

Акторським талантом був наділений від природи. Ще у 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком.

Після блискучого старту за перші вісім років акторської кар’єри він знявся у 17 фільмах, серед яких такі популярні, як «Гадюка», «Бур’ян», «Комісари», «Розвідники», «Білий птах з чорною ознакою».

«Білий птах з чорною ознакою» – фільм, де Миколайчук не тільки виконав одну з ролей, а й був співавтором сценарію. Трагічну долю українців було показано через трагічну долю родини Дзвонарів. І того птаха, Ореста Дзвонара, сильного, вільного чоловіка мав грати Іван. Та після ознайомлення із сценарієм з ЦК КПУ надійшла ультимативна вказівка: Миколайчуку роль не давати, бо він нею «перекриє» решту героїв. Іван боровся відчайдушно, адже то була біографія його села, Буковини, роду Миколайчуків. Задум все-таки втілили, але після різних цензурних «переглядів» картину різали по живому.

«Білий птах» беззастережно визнала зарубіжна авдиторія – він дістав найвищу нагороду на VII Міжнародному фестивалі у Москві. Фільм підніс престиж кіностудії ім. О. Довженка, українського кінематографа загалом.

Польський режисер Ян Насфетер сказав про цей фільм:

«Таку картину міг створити тільки українець»

«У тім-то й справа – йому не треба було шукати в собі Палійчука і навіть Шевченка, в ньому одразу вгадувалася та особлива природа, що визначає українця, його національний характер. Його традиційні моральні цінності»

Леонід Осика

Як митець з яскраво вираженою національною суттю Іван Миколайчук потрапив під заборону – його задуми були відкинуті й сім років він залишався безробітним. Він прагнув використати кожну нагоду, щоб творити й творчістю – як актор, сценарист, режисер – нагадувати українцям про Україну. Саме тому його й не допускали до екрану, а зніматися у невиразних фільмах відмовлявся.

І тільки 1979 році він зміг реалізувати себе як режисер, поставивши фільм «Вавілон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», що дістав приз за кращу режисеру на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе (1980).

Іван Миколайчук – заслужений артист України з 1968 року, лауреат премії ім. Т. Шевченка за створення різнопланових національних образів (1988, посмертно) – залишив глибокий і незабутній слід в українському кіно, в українській культурі.

Знявся у 37 фільмах, в тому числі в Болгарії, Югославії та Росії. Написав одинадцять сценаріїв (десять з них у співавторстві) та п’єсу. Поставив два фільми. Фільми за його участи випередили свій час.

Його називали душею поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.

Сергій Параджанов захоплено відгукувався про нього:

«Я не знаю більш національного, більш народного генія»

Запрошуємо ознайомитися з книгами про цю видатну особистість у відділі обслуговування Центральної бібліотеки ім. М. М. Коцюбинського.