Нарешті перегорнуті останні сторінки цієї найбільшої для мене за обсягом книги 2026 року. Відчуваю втіху, бо нарешті задовольнила свій інтерес, пов’язаний із твором, який жваво обговорюють з моменту виходу.
На читання витратила 3 тижні, і не через те, що старанно відшукувала тлумачення кожного явища, образу, конкретного героя із сюжету (хоча на початку робила це, а потім полишила ті спроби відгадування загадок на кожному кроці). Просто темп моєї подорожі світами Еміля виявився нерівномірним. Приблизно перша третина книги захоплювала, а далі було важче…
Читач знайомиться з дев’ятирічним хлопчиком Емілем, який разом із мамою перебрався з півдня України на незатишний холодний острів (цей географічний момент є автобіографічним). Маленька сім’я живе в школі, в якій дитина навчається, а жінка вчителює, і одночасно переживають втрату. Не так давно від важкого захворювання помер старший брат Еміля Левчик. Зміна місця проживання — вимушений крок, який мав би допомогти пережити горе. Однак з сім’єю відбуваються дивні явища: хлопчик не здатен спати, а його мама після кожного пробудження не може пригадати, що це за дитина біля неї. Вона важко переживає втрату старшого сина, тому Еміль стає не за віком дорослим, адже доводиться бути підтримкою для мами.
Одного разу, коли закінчилися заняття, тишу шкільних коридорів розбиває гучний дзвінок дискового телефону (описання цього пристрою займає майже всю сторінку!). Еміль знімає слухавку й чує голос брата. Той емоційно прохає допомогти повернутися. І можна було б сказати, що саме з цієї події починаються пригоди Еміля. Але ні, бо цей складний для розуміння багатошаровий психологічно-міфологічно-фентезійний-соціально-побутовий твір вже з перших сторінок розкривається для читача як суцільна пригода з паранормальними явищами, чудернацькими персонажами, майже невловимими межами між реальним і потойбічним.
Кістяк цього твору — психологія. Тому недарма довелося читати в багатьох відгуках і особисто отримувати пораду на кшталт (не дослівно, звісно ж) “зосередьтесь на людському, а фентезійне сприймайте як тло для розповіді”. Саме завдяки цьому підходу вдалося дочитати величезну книгу й не полишити її, особливо після 270 сторінки. Не те, щоб символи, алюзії, метафори, цитування творів фольклору — це щось неймовірно складне й таке, що обтяжує текст. Зовсім ні, але тут справа в концентрації цього всього. Вона надзвичайно висока!
Можливо високоерудованим українським читачам, які досконало знають скандинавську міфологію, аккадійську мову й загалом захоплюються розгадуванням багатошарових головоломок, вдалося відчути захват від цієї особливості. Велика кількість схвальних відгуків наштовхує саме на таку думку. Я до високоерудованих читачів не належу, тому сконцентрувалась саме на психологічній складовій твору, а саме на:
- переживанні горя як одному із найбільших випробувань для людської душі;
- вимушеному дорослішанні дітей, адже поруч знаходяться дорослі, які не можуть впоратися із самими собою;
- безумовних вразливості, чистоті ніжності дитячої душі, які може зламати емоційна та фізична жорстокість дорослих;
- застряганні в минулому, адже там могли назавжди залишитися ті, кого ми любили, але втратили;
- здатність мріяти як ознаку того, що людина живе, а не існує.
Мені цей твір нагадав про прочитані раніше “Не озирайся і мовчи” Макса Кідрука й “Кімнати Естер” Марії Олекси.
Спільна тема — діти, які стали не за віком мудрими та самостійними, адже до цього їх спонукала необхідність виживати поруч із дорослими, які не здатні стати підтримкою, бо самі не можуть дати собі раду з тих чи інших причин.
Цитати із “Книги Еміля”:
”Навіщо”! Воно штовхає за поріг, змушує відчиняти замкнені двері й пхати носа в темні закутки. Навіщо-навіщо-навіщо! Навіть якщо навколо немає жодної таємниці, “навіщо” змушує шукати їх у світі фантазій і зрештою породжує джерело всіх бід і тривог — мрії!”
“Усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення.”
“Ти навіть не уявляєш, як багато в цьому житті залежить від правильно обраних дверей.”
“Немає нічого важчого за ту порожнечу, що в серцях…”
За можливість нарешті долучитися до спільноти тих, хто прочитав “Книгу Еміля” дуже вдячна Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система
Сьогодні, коли повертала примірник на абонемент, мала змогу тепло поспілкуватися про твір зі співробітницями закладу.
Дуже ціную такі моменти та неймовірно вдячна за них!