“Ребекка” Дафни дю Мор’є — класичний англійський роман, сторінками якого блукає привид… Джейн Ейр.

Насправді роман дуже гарний, я отримала величезне задоволення, гуляючи алеями маєтку Мендерлі й роздивляючись обстановку кімнат величезного будинку.

Неспішна оповідь, чудові краєвиди, безліч деталей, які допомагають побачити все ніби наживо (і рідкісний випадок, коли описи мені не набридали).

Цікава історія, де оповідь ведеться від імені головної героїні, що не має імені.

Натомість Ребекка, якої вже давно немає на світі, не тільки впевнено промовляє своє ім’я різними голосами, а й досі має вплив на всіх мешканців маєтку. Ребекка живіша за живих. Тому й роман носить її ім’я. Головна героїня ж — юна, маленька, непоказна, сором’язлива й невпевнена, але дуже щира й добра, чим і причарувала аристократа Максиміліана де Вінтера.

І ось вони одружуються, він привозить її до маєтку, а там… досі живе Ребекка. Бо все облаштовано так, як подобалось Ребецці, бо розпорядок такий, як затвердила Ребекка, бо навіть квіти треба ставити туди, куди ставила Ребекка, а страви на обід досі готуються відповідно до її смаків. А ще в будинку ціле крило належить Ребецці. Там все залишилось неторканим з дня її смерті — її одяг, її щітки для волосся, аромат її парфумів, все так, ніби вона щойно вийшла і скоро повернеться.

Власне, вона і повертається, тільки ще мертвішою, ніж була (чи живішою, це ще треба визначити). І з цього моменту починається жесть, яка спонукає головну героїню подорослішати й поборотися врешті за своє кохання.

Тут розвивається майже детективна лінія, коли багато речей виявляються зовсім не такими, якими здавалися — і героїні й читачу. Буде цікаво й несподівано, якщо ви ще не знайомі з цією історією.

А до чого ж тут Джейн Ейр? А до всього.

Її привид, ніби привид Ребекки — всюди. Маленька й непоказна головна героїня, самотній і сумний лорд, висока, чорнява й дуже гарна його дружина та її дух в окремому крилі будинку, сцени у вітальні й бібліотеці, деякі діалоги й роздуми героїні, й зрештою охоплений полум’ям маєток — маркери, які хочеш-не хочеш, зринають в пам’яті, якщо добре знаєш роман Шарлотти Бронте.

Підозрюю, натяки на інші класичні романи теж присутні в тексті, адже “Ребекка” Дафни дю Мор’є міцно спирається на традицію англійського класичного жіночого роману. Мабуть цим і пояснюється популярність цієї книги, яка триває й досі, багато екранізацій, від Гічкока до Нетфлікса і неможливість знайти книжку після трьох перевидань.

Книжку мені пощастило знайти в Чернігівській міській комунальній централізованій бібліотечній системі.

Інна Адруг