10 вересня виповнюється 130 років з дня народження видатного українського митця Олександра Довженка.
Народився він у селі В’юнище, що нині є частиною селища Сосниця на Чернігівщині.
Що варто знати про нашого земляка – далі у коротких фактах.
1. Сім’я, в якій народився Олександр Довженко, – найяскравіша ілюстрація тяжкого становища українського села кінця 19 – початку 20 століття. Грамотним був лише дід Сашка, батько, мати, бабуся і прабабуся – ні. З чотирнадцяти дітей у сім’ї вижили тільки він і сестра Поліна. Четверо братів від якоїсь хвороби померли в один день. Сім’я Довженків була не найбіднішою, але життя в селі було надзвичайно важким.
2. Перші кроки у творчому світі Довженко зробив як художник. Він був студентом Київського комерційного, а згодом – інституту народного господарства 1917—1921 років. Водночас навчався в Академії мистецтв, де опановував мистецтво графіки та карикатури, бо з дитинства мріяв бути художником. Деякі з його карикатур публікувалися в тогочасних журналах. Потім, у 1923-1926-у роках масово малював політичні карикатури для місцевої преси. Вони були пропагандистсько-тенденційними і “спливли” вже після смерті режисера. Також він створив чимало шаржів на своїх сучасників.
3. Влітку 1921 року Довженко раптом почав дипломатичну кар’єру і вирушив працювати до Варшави, а на початку 1922 року – до Берліну, секретарем консульського відділу Торгового представництва УРСР. Цей період його життя найбільш недосліджений.
4. У режисера було дві дружини. Перша – Варвара Крилова, з якою він познайомився в 1914-у році. У 1917 пара зв’язала себе узами цивільного шлюбу. Але невдовзі Варвару спокусив білогвардійський офіцер, з яким вона поїхала за кордон, де захворіла на туберкульоз кісток. Коханець кинув її, Варвара повернулася в Україну. Довженко прийняв її назад та у 1923 році взяв за дружину. Але, почавши знімати свої перші фільми, захопився молодою акторкою Юлією Солнцевою, і Варвара сама вирішила піти з життя Олександра Петровича, аби не бути тягарем.
5. У 1930-у році Олександр Петрович поїхав представляти фільм “Земля” у Європі і, мріяв прорватися до Голлівуду. У листі Сергію Ейзенштейну він просив посприяти його виїзду до Америки, адже дуже хотів зустрітися з Чарлі Чапліним і запропонувати йому один свій сценарій. Є свідчення, що і Чарлі Чаплін високо цінував творчість українського режисера і в одній зі своїх промов сказав, що “слов’янство поки що дало світовій кінематографії одного творця – мислителя та поета, Олександра Довженка”.
6. Всі твори Довженка зазнавали нещадної цензури. Повість “Зачарована Десна” письменника змусили переробити, видаляючи “шкідливі” з точки зору радянської влади фрагменти. А фільм “Земля” 1930 року, що формально оспівував комуністичну політику на селі, але насправді з любов’ю зображав життя українських селян, радянські критики розгромили за ідеалізацію так званого “відсталого минулого”.
7. Від арешту в Україні Довженка парадоксально врятував сам Йосип Сталін. Радянський диктатор наказав перевезти режисера до Москви і часто викликав його на нічні прогулянки, щоб поговорити про мистецтво. Але це був не акт милості — Сталін хотів використати талант Довженка для покращення радянської кінопропаганди. Щоб зберегти життя, Довженко підкорився диктатору і створив звукові фільми, які були наскрізь просочені ідеологією.
8. Нищівна самокритика – невід’ємна риса характеру Олександра Довженка. “Стрічка завжди і неминуче була гіршою, ніж я уявляв її та створював, – писав режисер. – І це було одним із нещасть мого життя. Я був мучеником результатів своєї творчості. Я жодного разу не відчував насолоди, навіть спокою, розглядаючи результати своєї безмірно важкої та складної праці. І чим далі, тим все більше переконуюся я, що найкращих двадцять років свого життя витратив я даремно”.
9. Безліч сценаріїв Олександра Петровича так і лишилися нереалізованими. Наприклад, він мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи – завадила Друга Світова війна. «Поему про море» (1956), «Повість полум’яних літ» (1961) і «Зачаровану Десну» (1964) (почали знімати у серпні 1963 студією «Мосфільм» на Чернігівщині) поставила вже Юлія Солнцева після смерті Довженка. Крім того, вона зняла «Незабутнє» (1968) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера. Фільми вважають загалом суперечливими: «Повість полум’яних літ» потерпала від різниці в часі між задумом сценарію в 1940-ві роки та його реалізацією. «Зачаровану Десну» взагалі вважають пародією на задум Довженка.
10. Мешкаючи в Москві, Олександр Довженко дуже сумував за Україною. “Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945 році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.
У 1950-х художнику вдалося побувати в Україні – але тільки в Каховці, і врешті-решт саме туга за батьківщиною і добила його. Незадовго до смерті в 1956-у році він написав у президію Ради письменників України: “Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали з’являтися мені уві сні”. Відповіді не було. Поховали Довженка на Новодівочому цвинтарі у Москві.