Коли в західних країнах відзначають Гелловін, згадаймо про те що і в Україні є схоже свято – Велесова ніч – час пам’яті, вдячності й домашнього тепла.
Відзначають його, як і Гелловін, у ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Та чимало етнографів вважають, що Велесова ніч та Гелловін – це принципово різні свята.
Велесова ніч має на меті поклоніння богу, що координує добро і зло, а Гелловін – це обряди задобрення саме злих духів.
Велес – це дохристиянський бог, якого вважали покровителем мистецтва, музики, поезії, краси, таланту, щастя та любові. Він також був опікуном творчих людей, волхвів, віщунів та ясновидців. Він -бог врожаю та хліборобства, бог достатку, мудрості та тварин. Вважали, що саме він навчив людей жити в гармонії з природою. Умінням доглядати тварин, доїти молоко, одержувати хутро, сіяти зерно, обробляти землю завдячували наші предки саме Велесу. Тому і ставили його на рівні з Перуном та з великою шаною справляли Велесову ніч.
Існував досить поширений обряд, який залишався навіть після прийняття християнства: під час жнив декілька пучків колосся не зжинали, а зв’язували червоною стрічкою або ниткою, «завиваючи Велесу бороду». А поверх клали буханку хліба, в знак подяки за гарний врожай. Цей ритуал супроводжувався обжинковими піснями на честь Велеса.
Зображається Велес у вигляді старця або богатиря з довгою бородою, у ведмежій або вовчій шкурі, з рогами бика-тельця. У міфології Велес – син Сварога і брат Дажбога. Його супутниця – богиня Мокоша (Макош). Велес завжди був тісно пов’язаний з культом померлих родичів. У Велесову ніч коло року передається від Білобога до Чорнобога, так вважали наші предки. З їх імен можна зрозуміти, що Білобог – це покровитель світла, добра, сонця, літа, дня. А Чорнобог – покровитель темряви, ночі, зла, зими.
І лише Велесу дано пізнати сили і таємниці їх обох, двох сторін, різних світів. Тому він і символізує день, коли ці два світи сходяться між собою. У цю ніч він відкривав межу між світом живих і світом предків. До світанку відкриті ворота у потойбічний світ, створіння із якого можуть до ранку вільно ходити по Землі.
Головною традицією цієї ночі є вшанування померлих. Українці ввважали, що у Велесову ніч духи предків повертаються до своїх нащадків, щоби навчити чогось важливого та поблагословити увесь рід. Тому існувала традиція запрошувати душі померлих родичів на частування. Уся родина збиралася за столом: розмовляли про тих родичів, хто пішов, згадували усе найкраще про них, проте без жалю. На вікні ставили свічку, яка мала бути маяком для душ, що вказує їм шлях, а в окремій тарілці залишали для них частування.
Наші предки вірили, що у душ померлих у цей час можна попросити поради чи допомоги. Якщо цієї ночі снився хтось із померлих родичів, це вважали гарним знаком.
У Велесову ніч, як і на Купала, стрибають через багаття, а ще ходили босоніж по розпеченому вугіллю, що символізувало очищення тіла та духу від негативних сил. Ця ніч була часом для очищення, переосмислення життя, подолання страхів. Вірування пов’язані з зустріччю духів, захистом душі й оселі від нечисті. Оселі оздоблювали горобиною (для відлякування недобрих духів). До свята прикрашають будинки гарбузами та іншими дарами осені: кабачками, гарбузами, яблуками, осінніми квітами.
Традиційні українські народні свята це про зв’язок поколінь, мудрість і розвиток. Отже, ця ніч не про страх, а вдячність. Про світло, яке ми створюємо самі. Хелловін чи Велесова ніч — обирати вам. Зайвий раз згадати рідних та предків в колі сім’ї із запаленою свічкою точно не закінчиться чимось поганим.
Читальна зала підготувала тематичну добірку книг, з яких ви зможете більше дізнатися про вірування українського народу в дохристиянські часи, слов’янську міфологію, українську демонологію. Ознайомитися з Велесовою Книгою – посланням Пращурів, що навчає нас відстоювати рідну землю, шанувати пам’ять своїх Предків, зберігати свою віру та розбудовувати незалежну державу. Яскраво ілюстровані видання, що розповідають про чарівних істот, в яких вірили наші пращури. Замість вампірів, відьом і зомбі, у нас є свої, крутіші персонажі: чугайстер, домовик, упир, бродниця, лисий дідько, мавка. Це не просто моторошні істоти, це символи, що уособлюють природні явища і попереджають про небезпеки, відображають шанобливе ставлення до природного світу, яке колись було основою життя наших предків.
- Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664с.: іл.
- Іларіон (Огієнко І.; митрополит) Дохристиянські вірування українського народу : історично-релігійна монографія. – Київ: Обереги, 1992. – 424 c. : іл.
- Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. – Харків: ФОЛІО, 2005. – 509 с.Жайворонюк В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.
- Корній, Д. Чарівні істоти українського міфу. Духи природи / Д. Корній. – Харків : Віват, 2019. – 320 с.
- Корній, Д. Чарівні істоти українського міфу. Домашні духи / Д. Корній. – Харків : Віват, 2021. – 352 с.
- Корній, Д. Чарівні істоти українського міфу. Духи – шкідники / Д. Корній. – Харків : Віват, 2021. – 336 с.
- Лозко Г.С. Коло Свароже:Відроджені традиції.- К. : Український письменник, 2004. – 222 с.
- Піддубний Сергій Велесова Книга. Веди України-Русі. – Тернопіль: Мандрівець, 2013. – 288 с.: іл.
- Українські міфи. Демонологія. Легенди/ Упоряд. М.К. Дмитренко. – К.: Музична Україна, 1992. – 142 с.
Запрошуємо до Центральної бібліотеки ім. М. М.Коцюбинського