Люблю «Видавництво Анетти Антоненко» за те, що вони видають таку незвичайну літературу. Літературу, яка за всіма ознаками не тягне на бестселлери, не буде продаватися шаленими накладами, але яка тримає увагу читача й залишає по собі слід в душі. Я б назвала це літературою для вибагливих. А я така 🙃
Крістіан Ґе-Полікен (навіщо такі прізвища людям?🤭) — молодий франкомовний канадський письменник, якого у нас би ще довго ніхто не знав, поки той не став би класиком (або не став).
А книжка “Вага снігу”- дивовижна. Бо як, здавалося б, може тримати увагу текст, в якому нічого не відбувається, тільки з дня у день сипле сніг? А от тримає. Читаєш її як пливеш за течією, й не хочеться перериватись, поки не допливеш до кінця тексту.
Втім, сюжет все ж є.
Село в горах посеред ніде — не називається ні країна, ні континент, населені пункти не мають назв.
Головний герой теж без імені, він веде оповідь. Це молодий хлопець, який їхав додому до батька після десяти років відсутності й по дорозі потрапив у дтп, де йому роздробило ноги. А коли його врятували, з’ясувалося, що батько вже помер, а в усій окрузі зникла електрика. Насувалася зима. Електрики не буде всю довгу зиму, зв’язку з містом також, що там трапилося, ніхто не знає, ті, хто зміг виїхати з села, більше ніколи не повернулися. Апокаліпсис? Чи просто недбалість працівників електромереж?
Герой опиняється в хаті край лісу, за ним доглядає чужий чоловік, який теж з’явився тут випадково й прагне повернутися до міста якнайшвидше. Герой лежить і мовчить, сніг іде, час тече надто повільно, а снігу все прибуває.
Розділи книги пронумеровані не по порядку, а за рівнем снігу — починається з 38, закінчується на семи сантиметрах. Часом до них приходить хтось із села, аби принести їжу й дрова чи зробити перев’язку. До речі, імена всіх мешканців починаються на Ж, окрім жінки Марії та юродивого Йонаса (Йони?). А герой та його опікун асоційовані автором з Дедалом та Ікаром, які прагли вирватися з Критського Лабіринту.
Все інше — про споглядання та виживання в екстремальних умовах. Спочатку селяни непогано організувалися, розподіляли обов’язки та продукти, допомагали одне одному, дотримувались угод. Та поступово все почало котитися під три чорти, й на весну в селі залишилось від сили десяток людей.
Головні герої налагоджують стосунки, сваряться, миряться, хворіють і одужують, ледь не вбивають один одного, руйнують хату, намагаються втекти, повертаються. Та врешті приходить весна й обидва рушають кожен своїм шляхом. Що у них попереду — невідомо.
Текст має ще одну особливість: тут немає прямої мови. Всі слова інших людей ніби проходять крізь вуха героя й стають його словами. Але дуже добре відтворена відмінність між мовою всіх героїв, кожен має впізнавані характерні обороти й словечки.
А ще тут згадуються відомі романи, адже Матіас, старий, що піклувався про героя, читав книжки й часом переповідав їх. Від класичних романів герої приходять до Біблії, “головної книжки” й двох біблійних історій, які можуть розкрити суть подій. Або ні. З цим текстом ні в чому не можна бути певним.
Книжка є в Чернігівській міській комунальній централізованій бібліотечній системі.
Інна Адруг