Прочитала роман Антонії Баєтт «Одержимість» (Possession), лауреатки Букерівської премії.
Це дуже непростий роман з нелінійним сюжетом і глибокими метафорами.
На перших сторінках ми стежимо за двома сучасними літературознавцями, які випадково натрапляють на сліди забороненого роману між двома вікторіанськими поетами. Але дуже швидко розуміємо, що справжня одержимість – не лише між героями минулого, а й між тими, хто їх досліджує. І «одержимість» тут не тільки любовна, а й в потягу до досліджень і науковій роботі.
Роман будується не тільки на прямій розповіді, а й на текстах листів, щоденників, віршів. Це все міксується в колаж сюжету.
Баєтт створює неймовірну гру дзеркал: у романі перегукуються дві епохи, два типи мислення, два способи кохати. Минуле і сучасне постійно віддзеркалюють одне одного, наче ехо, яке ніколи не стихає. На обкладинці скам’янілий амоніт, мертвий відтиск і живий, це алюзія на події роману: де, якщо відслідкувати, кожній особі з минулого є відповідний герой в сучасному.
Це книга для тих, хто любить тексти в тексті: листи, щоденники, поезію, фрагменти досліджень, переказ міфів — усе це тут переплетено в одне полотно, постійно потрібно слідкувати за деталями, наприклад за гагатовими прикрасами, ляльками, описами узбережжя…
Я не можу сказати, що мені зовсім легко було читати. Глави, де тільки вірші – важкувато, але вони обов’язкова вставка, в них закладена частина сюжету.
Взяла книгу в Чернігівська міська комунальна централізована бібліотечна система
Цікаві факти, які я дізналася вже після прочитання книги:
- Авторка написала оповідання «Джин у солов’їному оці» («Закоханий Джин»), за яким о 2022 зняли фільм «Три тисячі років туги», який мені дуже сподобався.
- По книзі «Одержимість» є кіно з Гвінет Пелтроу, я ще не дивилась, кажуть, що невдале, тому що автори не зрозуміли глибини підтекстів, а просто зняли романтичну лінію. Але ж, обов’язково подивлюсь.
- Перекласти книгу такої глибини важко, тому я поцікавилась перекладачкою – це Ярослава Стріха українська перекладачка, літературна оглядачка, докторка філософії Гарвардського університету. Також, пані Ярослава працювала разом зі своїм батьком, відомим науковцем Максимом Стріхою, який перекладав вірші в цьому романі.